ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА
Споконвіку територією сучасної України проходив Великий степовий кордон, який простягався від земель Угорщини на тисячі кілометрів на схід аж до Китаю. Тут тривало протистояння та взаємодія різних племен і народів.
Руські князі міцно тримали українське прикордоння. Задля захисту кордону князі намагалися утримувати прикордонне військо, яке складалося з місцевого населення (його називали «осаджене» населення). Протягом XIV-XV ст. на південному прикордонні Великого князівства Литовського (українські землі) «осаджувалось» дедалі більше вільного військового населення. Підпорядковувалося воно винятково князю.
Але в другій половині XV ст. у Великому князівстві Литовському посилювалися централізація держави і перетворення шляхетського стану на закритішу спільноту. Розпочався перерозподіл земельної власності на користь шляхти: князів і панів. Унаслідок цього було зруйновано стару систему відносин, які базувалися на існуванні руських князівств. Руйнація старої системи оборони робила українські землі вразливішими до нападів зовнішніх ворогів.
Це швидко далося взнаки, і вже в 1482 р. Київ було захоплено і спалено військами Кримського ханства. Під час наступних нападів степовиків кордон відсунувся на північ. Як наслідок, Київ, Черкаси, Канів, Вінниця, Брацлав знову стали прикордонними містами, навколо яких жевріло життя. Центральний уряд Великого князівства Литовського виявився цілком безпорадним у створенні надійного захисту українських володінь на півдні. За таких умов з народної ініціативи сформувалася нова військова сила, яка мала взяти на себе захист кордону. Так на історичній арені з’явилося українське козацтво.
Уперше в писемних джерелах українські козаки згадуються в 1489 р. у «Польській хроніці» Марціна та Йоахима Бєльських.
Територія Запорозької Січі – карта з позначенням кошів, зимівників, фортець.
КОЗАЦЬКІ ЗИМІВНИКИ ТА ПОСЕЛЕННЯ
В історичних джерелах описується господарська діяльність військового люду, який мешкав на кордоні і був ядром формування українського козацтва.
Свідчать документи
З Люстрації Київського воєводства (1471 р.)
Село Водотиїн. А в тому селі дев’ять слуг кіньми служать, на війну ходили, сіно косили, став сипали. А один слуга дев’ятий службу служить з давнини за великого князя Вітовта...
Якими були заняття козаків, окрім військової справи?
Важливим джерелом доходів козацтва було уходництво — господарські справи поза межами поселень: полювання, мисливство, бортництво та особливо видобування солі на півдні. Такий тип господарства та небезпека з боку кочовиків спонукали засновувати у віддалених місцях не постійні поселення, а тимчасові — так звані зимівники.
ПЕРШІ СІЧІ
Ще у 90-х роках XV ст. згадуються люди, які «на Дніпрі стояли» і повідомляли в Черкаси про наближення татар. Як наслідок, вже у 1524 р. король Сигізмунд І Старий запропонував поселити на Дніпровських островах одну-дві тисячі козаків.
Достеменно відомою є фортеця, яка стала прообразом Січі. Це укріплення, збудоване на острові Мала Хортиця князем Дмитром (Байдою) Вишневецьким у 1556 р.
Запорозька Січ (історична реконструкція, Національний заповідник «Хортиця», м. Запоріжжя)
Гетьманщина за часів Богдана Хмельницького
Гетьманщина за часів Богдана Хмельницького – межі козацької держави у 1648-1657 роках.
Карта Берестецької битви (1651) – схема битви козаків із польським військом.
БИТВА ПІД БЕРЕСТЕЧКОМ 1651 р.
Річ Посполита, хоча й зазнала відчутних втрат, мала більші ресурси, ніж Військо Запорозьке. У лютому 1651 р. 15-тисячне коронне військо під керівництвом Мартина Калиновського порушило Зборівський договір й атакувало Поділля. У боях за м. Красне загинув брацлавський полковник Данило Нечай. Сторони зазнали значних втрат.
У Речі Посполитій розгорнули масштабні мобілізаційні заходи. Зібрали військо в 150 тис., у якому, крім шляхетського ополчення, була велика кількість найманців. Командував цим військом особисто король Ян Казимир. З півночі на допомогу полякам насувалося 30-тисячне литовське військо Януша Радзивілла.
На зустріч королю рушили українське та кримське війська на чолі з Б. Хмельницьким та Іслам-Гіреєм III. Вирішальна битва відбулася на полі під Берестечком (нині Волинська область) у червні—липні 1651 р.
28-29 червня військо Речі Посполитої зазнало серії поразок. Було навіть захоплено прапор М. Потоцького. Тільки шляхти загинуло кілька сотень осіб. 30 червня відбулася головна битва, яка стала найбільшою в тогочасній історії України.
Але в ході битви хан полишив поле бою і до того ж полонив Б. Хмельницького. Козаки, відбиваючи атаки ворога, відступили до річки Пляшівка і українське військо опинилося в облозі.
Б. Хмельницькому вдалося звільнитися з татарського полону, і він почав готуватися до оборони. Було проведено мобілізацію військ. Кримський хан відновив союз із козаками й надав їм військову допомогу. Основною базою Б. Хмельницького стало місто Біла Церква. Тут відбулось кілька запеклих бойових зіткнень із противником.
Розпочалися перемовини між сторонами. 28 вересня 1651 р. між Українською козацькою державою і Річчю Посполитою було укладено Білоцерківський договір. У ході перемовин українська сторона вимагала підтвердження Зборівського договору. Уряд Речі Посполитої, навпаки, виступав за обмеження козацьких прав і скорочення реєстру до 12 тис. Сторони пішли на компроміс.
БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ДОГОВІР 1651 р.: основні положення
- Територія Української козацької держави зменшувалася до меж Київського воєводства.
- Гетьман Війська Запорозького мав бути підпорядкований польським гетьманам.
- Союз із Кримом у разі неможливості привернути хана на бік Польщі розривався.
- Козацький реєстр скорочувався до 20 тис. осіб.
- Шляхта мала право повернутись у свої володіння.
- Військо Запорозьке позбавлялося права на самостійні дипломатичні відносини.
Поділ українських земель після Андрусівського миру (1667) – розмежування Лівобережжя та Правобережжя.
Ліквідація Гетьманщини (1764) і Запорозької Січі (1775) – карта знищення автономій.
Ліквідація гетьманства та козацького устрою в Україні
У 1762 році російською імператрицею стала Катерина II. Вона прагнула зміцнення Російської імперії, перетворення її на централізовану державу. Для цього спрямовувала свою діяльність на знищення будь-яких проявів автономії та уніфікацію (створення однакової) системи управління всією імперією.
У 1763 році козацька старшина звернулася до Катерини II з «Проханням малоросійського шляхетства і старшин разом з гетьманом про відновлення колишніх прав Малоросії». Серед іншого, у «Проханні...» йшлося про закріплення права на спадкове гетьманство за родом Розумовських. У відповідь на те звернення Катерина II змусила гетьмана в 1764 році відмовитися від влади. У Маніфесті від 10 листопада 1764 року вона повідомила про добровільне зречення Кирила Розумовського та про ліквідацію гетьманства.
Тим часом у Слобожанщині Ізюмський, Острогозький, Харківський, Охтирський, Сумський козацькі полки мали перетворити за російським зразком на гусарські. Частина козацької старшини на чолі з полковником Ізюмського полку Федором Краснокутським спробувала протидіяти тим намірам. Однак царський уряд придушив виступ, а Федора Краснокутського заслали до Казані. Відтак, упродовж 1764-1765 років у Слобідській Україні взагалі було скасовано полково-сотенний устрій, козаків перетворено на так званих «військових обивателів» і створено Слобідсько-Українську губернію.
Ліквідація Запорозької Січі (1775 р.)
Причини Ліквідації Запорозької Січі:
• політика царизму, спрямована на зміцнення абсолютизму, а козацькі вільності суперечили цій політиці;
• прагнення ліквідувати особливості самоврядування Запорозької Січі, бо воно суперечило централізаторській політиці Росії;
• Запорожжя не могло вижити у складі Російської імперії, адже мало нетипові для Росії форми господарювання, непідконтрольне урядові населення, яке мешкало в 5767 зимівниках;
• республіканські традиції, що зберігалися на Запорожжі, відсутність кріпацтва підривали престиж Російської імперії;
• від панської сваволі на Січ утікали селяни-кріпаки: протягом 1767-1774 рр. на Січ втекло 3405 осіб, а тільки за 1775 р. — 5393 особи. Це викликало незадоволення поміщиків та царату;
• придушення антифеодальних рухів та участі в них козацтва;
• відпала необхідність у допомозі запорожців після закінчення російсько-турецької війни 1768-1774 рр., бо турки й татари вже не становили загрози з півдня;
• зазіхання російських вельмож на багатющі чорноземи Запорожжя та його природні багатства.
50-ті роки XVIII ст. — фактично вся територія Запорожжя була оточена кільцем російських військових укріплень, командування яких весь час втручалося у внутрішні справи Січі.
23 квітня 1775 р. придворна рада прийняла рішення про знищення Січі
Доля запорожців після ліквідації Запорозької Січі
• Близько 5 тис. запорожців заснували в гирлі Дунаю з дозволу Туреччини Задунайську Січ (1775-1828 рр.), яка являла собою укріплення з 38 куренями, церквою, адміністративними будівлями в центрі.
Найвищим органом була військова рада, яка обирала козацьку старшину — кошового отамана, військового суддю, писаря, осавула, обозного тощо. У військовій раді могли брати участь всі козаки.
Козаки Задунайської Січі мусили брати участь у воєнних походах турецької армії.
• У 1785 р. за дорученням уряду між Бугом і Дністром було створено Бузьке козацьке військо, яке охороняло південні рубежі Росії, брало участь у російсько-турецькій війні 1787-1791 рр. Остаточно Бузьке козацьке військо було ліквідовано у 1817 р., козаки отримали статус військових поселенців.
• Царським указом 1787 р. на півдні України було створено Катеринославське козацьке військо, яке становило 50 тис. осіб. Воно брало участь у російсько-турецькій війні 1787-1791 рр. У 1796 р. було розформовано, козацькі полки, крім Бузького, перетворені на регулярні частини царської армії.
• Ті запорожці, що залишилися на колишніх січових землях, увійшли до Чорноморського козацького війська (1788-1792 рр.), яке згодом переселили на Кубань.
• Значна частина козаків і посполитих, що залишилася в паланках, була віднесена до розряду державних військових поселенців.
• Козацька біднота потрапила в залежність до нових землевласників, які отримали землі за рахунок колишніх вільних запорозьких степів.
• Частина запорозької козацької верхівки одержала додаткові землі та з часом перетворилася на великих феодалів, що вірно служили царизму.
Немає коментарів:
Дописати коментар