ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА

 ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА

Споконвіку територією сучасної України проходив Великий степовий кордон, який простягався від земель Угорщини на тисячі кілометрів на схід аж до Китаю. Тут тривало протистояння та взаємодія різних племен і народів.

Руські князі міцно тримали українське прикордоння. Задля захисту кордону князі намагалися утримувати прикордонне військо, яке складалося з місцевого населення (його називали «осаджене» населення). Протягом XIV-XV ст. на південному прикордонні Великого князівства Литовського (українські землі) «осаджувалось» дедалі більше вільного військового населення. Підпорядковувалося воно винятково князю.

Але в другій половині XV ст. у Великому князівстві Литовському посилювалися централізація держави і перетворення шляхетського стану на закритішу спільноту. Розпочався перерозподіл земельної власності на користь шляхти: князів і панів. Унаслідок цього було зруйновано стару систему відносин, які базувалися на існуванні руських князівств. Руйнація старої системи оборони робила українські землі вразливішими до нападів зовнішніх ворогів.

Це швидко далося взнаки, і вже в 1482 р. Київ було захоплено і спалено військами Кримського ханства. Під час наступних нападів степовиків кордон відсунувся на північ. Як наслідок, Київ, Черкаси, Канів, Вінниця, Брацлав знову стали прикордонними містами, навколо яких жевріло життя. Центральний уряд Великого князівства Литовського виявився цілком безпорадним у створенні надійного захисту українських володінь на півдні. За таких умов з народної ініціативи сформувалася нова військова сила, яка мала взяти на себе захист кордону. Так на історичній арені з’явилося українське козацтво.

Уперше в писемних джерелах українські козаки згадуються в 1489 р. у «Польській хроніці» Марціна та Йоахима Бєльських.